Це неправильні бджоли! І вони, напевно, роблять неправильний мед!
«Вінні-пух і всі-всі-всі» (Алан Александр Мілн).

#ОсобистаСправа

Вчителям часто бажають слухняних учнів. Ще б пак, слухняний учень — це супер-зручно, супер-класно і супер-легко. Тільки це не має аж ніякого відношення до педагогіки, так само як самостійність не відноситься до слухняності. Життя за стінами школи влаштоване так, що зараз потрібні неслухняні — ті, хто можуть бути «автором свого життя», хто може створювати свої правила, а не жити за чужими. Логічно припустити, що для таких учнів потрібні такі ж неслухняні вчителі…
Так їх є у нас!
Самовідданий ентузіазм одного з них, немов пориви шторму, вже не перший рік розгойдує тиху гавань вітчизняної освіти.
Новікова Уляна Валеріївна. Закінчила Харківський державний університет ім. Горького у 1993 р. Учитель вищої категорії. Викладач інформатики.
За цим сухим біографічним рядком, розміщеним на головній сторінці сайту-візитки Школи Ангстрем, ховається першопроходець як приватної шкільної освіти так і освіти дистанційної. Science Teacher — рідкісний в наших краях звір вид педагога в усіх відношеннях просвітленого ПРОСУНУТОГО! Учитель, який зробив себе сам.
Як таких готують? У жменю магічного реалізму додати дрібку тверезої іронії, змішати, не скуплячись, в достатній кількості романтизму, приправити, не жаліючи, авантюризмом й допитливістю… Тобто все як у тих чарівних книжках і зворушливих фільмах, які вона так любить.
Подробиці рецептури в ОСОБИСТІЙ СПРАВІ # 2:

— ІСТОРІЯ УСПІХУ (далі поставте доречний розділовий знак: двокрапка, тире, знак оклику, три крапки — в залежності від того, як Ви самі ставитеся до своєї кар’єри вчителя).

— У школі я ненавиділа інформатику. КРАПКА. Я взагалі не розуміла, про що йде мова! Комп’ютерів ніхто в очі не бачив — вчителька писала якийсь незрозумілий код на дошці. ЗНАК ПИТАННЯ? На щастя, це була фізмат школа, в класі кілька людей все ж щось розуміли і, як могли, допомагали виконувати завдання іншим. ЗНАК ОКЛИКУ!
Вступивши до університету на радіофізику, я знову зустрілася зі «старої незнайомою» — інформатіка наздогнала мене в вигляді мови Фортран і пачок перфокарт. Я старанно продовжувала нічого не розуміти. І знову, на щастя, знаходились молоді люди, які допомагали виконувати завдання.
До кінця університету «Я і Програмування» була ідеальною парою антонімів, обопільно які не сприймали один одного. А через рік після закінчення універу мені запропонували спробувати себе в якості вчителя в одній з перших приватних шкіл Харкова. Причому, весь жах полягав у тому, що їм потрібен був не вчитель математики, а … інформатики !!!
ТРИ КРАПКИ…
Харизма директора й неймовірна на ті часи сума зарплатні були такими, що я просто не змогла відмовитися. За три місяці самостійно пройшла весь курс інформатики: доводилося систематизувати уривки інформації з тоді ще мізерного інтернету, англомовних підручників і посібників. Так я стала викладачкою інформатики!
З цієї історії я зробила головний висновок — НЕ ТРЕБА тиснути. Деякі речі можуть прийти із часом. І найкращим учителем виявиться той, що є у кожного всередині. Головне, його вчасно виявити й застосувати.

Краще гір можуть бути тільки скелі

— Прокидаючись вранці, з яким почуттям або емоцією Ви подумки вимовляєте фразу «Авжеж, я — Вчителька!».

У мене така думка ані перед сном, ані після сну не виникає взагалі… Я — це Я! Робота — це робота. Все вмикається рівно тоді, коли це потрібно. Іноді мої учні бачать ввечері світло в моєму вікні й заходять повчитися — доводитися «вмикатися».
Один випадок можна назвати моєю «історією успіху» як вчителя. Якось сусіди попросили мене підтягнути їх доньку з математики. Я, мабуть, зробила трохи більше, ніж обіцяла, тому що в розпал літніх канікул дзвінок у двері — на порозі ця дівчинка, яка прийшла в «звичайний час» з конспектами, з підручниками…
— Дитинко, ти, напевно, щось переплутала — зараз канікули! — намагаюся уговтати дівчинку…
— Ні, я нічого не переплутала. Просто я дуже люблю математику!

Поїхати в країну, де мою англійську практично ніхто не зрозуміє

— Якби Ви не стали вчителем, кого б Ви «вмикали»? Простіше кажучи, ким би Ви стали, якщо не вчителем?

— Я поміняла багато професій: будучи редактором на радіо, поєднувала викладання лінійної алгебри в педінституті. Як вже говорила, викладала в школі. Потім була посада начальника відділу збуту в рекламній фірмі, аналітика IT-компанії Oracle.
Мені вже здавалося, що викладання в школі буде останньою справою, якою я буду займатися в своєму житті. Вчитель у школі ?! та ні за що знову! Але «ніколи не говори ніколи» і не поспішай ставити крапку…
В якийсь момент я викрила страшну таємницю: моя дитина, яка навчалася все в тій же приватній школі, якось не дуже добре читає, та що там — літери не всі добре знає! А клас вже був, напевно, 6-й!!! Я сказала: «Дитинко! Якщо ти й далі так будеш вчитися, я піду в твою школу вчителем… ». І треба ж який збіг: школа знову шукала вчителя інформатики, і директор не бачив нікого більш гідного, ніж я…

Все як в тих чарівних книгах і зворушливих фільмах, які вона так любить

— Тепер ви вчитель Дистанційний! Відчуваєте різницю? Можете окреслити ці відчуття, щоб і ми відчули цю різницю?

Перед тим як знову повернутися в «живу» школу, як я і погрожувала своєму синові, я погортала підручники, переконалася, що вони жахливі, програма — нижче плінтуса. Зате безліч іноземних інтернет-ресурсів пропонувала першокласні знання. Я пройшла курси програмування MIT (Масачусецького технологічного інституту). Ось тоді-то я зрозуміла, як має виглядати дистанційна освіта. Треба просто в якийсь момент відключитися, а потім відкрити очі в іншій реальності й почати думати в іншому напрямку. Розставити по-іншому акценти, так щоб викладання матеріалу стимулювало до отримання і засвоєння знань. Це було захоплюючою грою. Коли я застосувала дистанційні принципи й підходи в «живій» школі, результат виявився, можна сказати, комічним або катастрофічним… В гуманітарній школі третина випускників пішла вчитися на програмістів. Це при одній інформатиці на тиждень!

— Підходячи до роботи, яке гасло Ви б хотіли бачити на вході (нехай навіть віртуальному) в Школу Ангстрем?

— Девіз одного спортивного бренду — Just Do It! Просто зроби це! А на своєму класі повісила б такий: «Чим більше ти зробиш, тим більше отримаєш!».
На питання батьків «а що це дасть в майбутньому?» я зазвичай відповідаю: «не знаю, що отримає ваша дитина, я лише можу гарантувати, що плужити він буде багато і, швидше за все, НАВЧИТЬСЯ ПРАЦЮВАТИ».

— Перед тим як «зайти» у школу, клас, Ви можете відповісти на таке питання: «Що я тут роблю, і хто всі ці люди»?

Хотілося б, заходячи в клас, знаходити в ньому партнерів, однодумців. Якщо люди не хочуть отримувати, я не наполягаю. Я не люблю «псувати життя», але мене можна довести до сказу. У «живій» школі від мене можна було за особливі заслуги одиниці удостоїтися. Правда, ці особливо відзначені учні згодом досягали непоганих результатів в програмуванні.
Я взагалі не наполягаю проходити звичайну шкільну програму від корки до корки — вона жахлива. Підручники пишуться за принципом копіпаста: один і той же автор клонує з класу в клас одне й те саме. Але є якісь основи, а потім вже можна згортати в який завгодно бік — було б бажання. Я згодна освоювати зовсім нові речі з нуля. Якщо діти раптом вибирають мову програмування, яку я не знаю, ну, що ж, — вивчу її разом з ними.

— Що Ви любите в Школі, а Школа любить у Вас?

— Я люблю свободу, яку мені тут надають. Мені є з чим порівняти. Ось приходячи до педінституту, я потрапляла в реалії пінкфлойдівської «Стіни»: пресинг, диктат, самодурство буквально випромінювалися зі «стін» цього закладу.
А школа, можливо, любить мене за те, що я «sincere» — щира. Ще — за професіоналізм, як, власне, і всіх інших співробітників. За ентузіазм. Я людина, що захоплюється і тому намагаюся ініціювати в школі проекти, що виходять далеко за рамки просто шкільної освіти. Ось вже кілька років намагаюся залучити наших дітей до міжнародної освітньої програми The Global STEM Education Center. Зараз готуємося до участі в Globе, орієнтованої на дослідження навколишнього середовища. Учасники цих захоплюючих програм можуть відчути себе крутою командою вчених, які досліджують різні сфери: космос, екологію, штучний інтелект… Їм дають відчути важливість того, що вони роблять. З дітьми спілкуються співробітники NASA, вчені, фахівці великих дослідних центрів — всі ці люди, ця система демонструють безмежний рівень поваги до дитини, визнання важливості й сутності його роботи.

— Чому б здивувалися Ваші учні, побачивши Вас поза стінами школи? Розкажіть про своє улюблене заняття, захоплення.

— Колись мене могли б виявити в снарязі скелелаза де-небудь в Альпах. У цій справі я найбільше люблю відчуття невагомості, коли зриваєшся на страховці. З тих пір люблю скелі, великі гори. Люблю нові незнайомі місця. Не люблю екскурсії, вважаю за краще піти самостійно в джунглі й познайомитися з місцевими. Поїхати в країну, де моя англійська практично ніким не буде зрозуміла. Люблю дорогу, очікування дороги, очікування невідомості.

— Як може стати в пригоді Ваш предмет на безлюдному острові? У відкритому космосі? (Викладачі фізкультури, ОБЖ і праці радісно потирають руки).

— Якщо ти потрапив на безлюдний острів, то знай, що тобі, дитинко, неймовірно пощастило. Насолоджуйся моментом і на час забудь про цю нісенітницю!))) Якщо тебе зовсім відірвало від життя — це щаслива ситуація. Carpe diem (живи справжнім) — як казали древні… Інформатика без тебе переживе, і ти без неї … Але логічні зв’язки-то вона, як ніяк, розвиває. І з ними на острові буде ой як зручніше. Мій предмет не дає мозку засохнути. Це, напевно, один з кращих й ефективних «тренажерів».
Взагалі знання — це додатковий ступінь свободи. І поки у тебе її немає, ти не розумієш її цінності. Чим більше знань, тим більше свободи, чим більше свободи, тим більше нестандартних рішень. Інформатика дає можливість по-іншому подивитися на світ і знайти вихід зі скрутного становища. Ця навичка, мені здається, на безлюдному острові стане в пригоді набагато більше сокири, або запасів сухарів.

— Ви б хотіли бути учнем у самої себе? Що б Ви порадили собі як учень?

— Зі мною дуже комфортно. Або як в тій приказці: «дурному не сумно й самому». А щодо поради самій собі навіть не знаю, що й сказати. Я ж практично свята людина… Так і пораджу: іноди, але тільки іноді, спускайся, Уляно, на грішну землю!

— Що означає, по-вашому, людина — освічена?

— Освіта в моєму розумінні — це більше про формування системи цінностей, ніж про систему знань. В англійській мові є доречний приклад: «education» — це про цінності, «learning» — про знання. Зараз в системі освіти на Заході велика увага приділяється підготовці так званих since teacher — не просто вчителів по якомусь предмету, а універсальних фахівців, компетентних у багатьох областях, які знають і ЧОМУ, і ЯК вчити.
У STEM-програмах, до яких я намагаюся привернути наших учнів, як раз і реалізовано таку «освіту». Універсальність і міжпредметність цих проектів відкривають свідомість і дозволяють дивитися на світ ширше.

— Яку книгу (фільм, картину, щось ще з області мистецтва) Ви б нізащо не порадили своїм учням?

— Напевно, радити або відмовляти це не педагогічно, тому просто поділюся враженням… В юності я захоплено любила Достоєвського. А потім якось багато років по тому під час тривалого авіаперельоту я читала «Братів Карамазових». І мене почало буквально захитувати від цієї книги: все, від чого я була колись у захваті, стало настільки диким і нудним… Всі ці «таємниці російської душі». До речі, вони дуже смішно пародіюються в одному з ранніх фільмів Вуді Аллена «Любов і смерть». Цей фільм міг би послужити протверезним коментарем до творів Льва Миколайовича й Федора Михайловича.
Але є інші чарівні письменники й книги: Салман Рушді і його «Опівнічні діти», Жозе Сарамаго і його «Спогад про монастир». Барвиста, метафорична література, з магічною мереживною мовою.
Хоч це й не педагогічно, але все ж порадила б усім старшокласникам книги Курта Воннегута — часто цинічні, але неймовірно людяні.

— Що стосується життєвих цінностей, то згаданий Вами Курт Воннегут якось попросив написати у нього на могилі таку епітафію: «Музика була йому єдиним доказом того, що Бог є». А що Вам гріє душу найбільше? Кіно, музика, автомобілі, коштовності?..

— Деякі книги я вже згадала, ще є кілька фільмів, які я б назвала життєстверджуючими й світлими: «Кролик Джоджо» режисера Тайки Вайтіті, «Життя прекрасне» Роберто Беніньї, «Чорна кішка, білий кіт» Еміра Кустуриці. Дивитися всім! Але, звичайно, починаючи з якогось віку, наприклад, років з тринадцяти. Це кіно, яке дійсно наповнює радістю і відчуттям сенсу життя.
Люблю музику: від йоржистих «The Rolling Stones» до спекотної Cesaria Evora, від цинічних англійців «The Tiger Lillies» (дітям до 16-ти — ні-ні!!!) до нашого мужнього «Вася Club».

— Хто б що не говорив, але дурні питання все ж бувають. І ось одне з них, і навіть два: Чи змогли б Ви описати портрет ідеального учня?

— Мені подобаються «стрьомні» учні, які ніколи не погоджуються, задають багато питань, створюють багато проблем. Це не означає, що мені не подобаються хороші, спокійні, поступливі діти. Але запам’ятовуються більше учні неспокійні, які постійно смикають і хочуть, у що б то не стало, до чогось докопатися.

— А тепер питання короткі, але дуже складні: Хороший вчитель повинен…

— Учитель повинен зробити все можливе, щоб зацікавити учня у своєму предметі. Учитель повинен бути цікавим.

— Учитель не має права…

— Зриватися і оголювати негативні емоції. Ще особисто у мене є такий кодекс: не брати гроші з учнів, у яких я викладаю в школі. Допомога, консультація — завжди будь ласка.

— Найприємніше в роботі вчителя — …

Бачити результат. І не обов’язково в плані мого предмета. Дуже приємно бачити, що під час проекту дитина навчилася вчиться, що у неї з’явилася зацікавленість навколишнім світом.

— А найнеприємніше — …

— З досвіду роботи в «живій» школі згадую характерне настирливе гудіння в класі, яке може довести до сказу. Не можу терпіти хамство ані в усному, ані, тим паче, в письмовому вигляді.

— «…А то будеш все життя ключі подавати». Могли б Ви розпочати цю фразу з відомого анекдоту у вигляді поради молодому вчителю?

— НІКОЛИ НЕ ПРИПИНЯЙТЕ ВЧИТИСЯ!

— І така ж порада батькам…

— Не кричіть… Не тисніть… Умійте відпускати…