— Що ж не так в шкільній математиці і чому треба міняти концепцію її викладання?

— На початку XXI століття ЮНЕСКО сформулювало такі фундаментальні цілі освіти: навчити здобувати знання (вчитися вчитися); навчити працювати та заробляти. Тобто, кажучи простіше, потрібно навчити дитину вирішувати життєві завдання. Знання ж, отримані в школі, відірвані від життя. Вони схематичні, вони — навчальні. При цьому знання приходять ззовні — від учителя.
Але існує й інша концепція, коли знання дитина виробляє (видобуває) САМА! А для цього йому потрібен інструмент — математична освіта. Мій підхід полягає в тому, що ідеї сучасної математики охоплюють усі галузі знання, культури, соціальних відносин. Розподіл на гуманітаріїв і технарів безглуздий за своєю суттю. Математика для гуманітарних областей має свою специфіку, для технічних — свою. Читання, економічні навички, гра на музичному інструменті, навіть малювання — все це я пов’язую з математичною освітою. Це не просто процес навчання математиці, а не що інше як САМОПІЗНАННЯ.
Якщо дитина буде ПІЗНАВАТИ, а не ЗАСВОЮВАТИ, то він буде розвивати конструкторські здібності свого інтелекту.
Ми хочемо домогтися того, щоб дитина розуміла, як народжується математичне знання і для чого воно потрібне.

— Які особливості методики допомагають легше і природніше сприймати математику?

— Наше мислення влаштовано так, що спочатку ми хочемо бачити ОБРАЗ і вже потім СИМВОЛ. Чого не бачать студенти і школярі в значку інтеграла? Витягнуту букву S — тобто площу! Це зайвий раз підкреслює відсутність образності в їх математичній освіті.
Призначення педагогічної психології полягає в тому, щоб ЖОРСТКІСТЬ інформації подавалася поступово: від ОБРАЗУ до символів. Тому мною були розроблені чотири пізнавальні рівні: СЕНСОРНИЙ (немає абстракції) — ОБРАЗНИЙ (перша середа абстракції) — СИМВОЛІЧНИЙ (друга середа абстракції) — ПОНЯТІЙНИЙ (третя середа абстракції).
Отже, головне: образне має йти раніше символічного. Тому алгебру ми будемо освоювати через геометрію. Математика «геометрична» і в цьому полягає образність в її навчанні. «Геометричність» математичного знання полягає в тому, що логічна форма виникає на базі геометричного змісту. Відрив логічної форми від геометричного змісту робить математичне знання схематичним та формальним.
При переході від математики молодшої школи до алгебри й геометрії починаються серйозні проблеми. Діти сприймають ці предмети як щось зовсім нове, а нове значить «незрозуміле», а «незрозуміле» означає «страшне». Я ж за підхід безперервний: треба, щоб діти бачили алгебру як узагальнення того, що вони робили раніше.
Зараз ми почнемо з 7-го класу, але в ідеалі готується система безперервної математичної освіти з раннього віку — з 3-х років. Причому, готуємо ми цю систему не тільки для дітей, а й для батьків. Тут усе буде реалізовано через ігри (настільні і комп’ютерні), творчі тести і завдання.

— Ваша методика сприйнятлива лише дітям з певними «математичними здібностями»?

— Ми набираємо всіх, хто хоче вчитися, хто хоче ПІЗНАВАТИ. Ми хочемо створити систему підтримки розвитку дитини так, щоб у нього не було психологічних труднощів. Іспиту не буде. Наше завдання — розібратися з проблемами кожної дитини, зрозуміти й вникнути у його труднощі. Набагато легше навчати «вершки», як це робиться в різних елітарних спеціалізованих школах.
Ми робимо дурню, коли намагаємося через контрольні роботи врівноважити кількість часу, необхідне для кожної дитини. Одному на засвоєння потрібно тиждень, іншому — місяць. Але це не означає, що хтось розумний, а хтось дурний. Це означає, що природний розвиток дитини визначається його якістю ПРИРОДИ. Ми ж не намагаємося формувати кавуни й вишні так, щоб вони були однакової форми і розміру. Ми маємо намір вирощувати усвідомлено та виважено те знання, яке дано дитині природою.

— Як засвоєння цього підходу відіб’ється в старших класах, ВНЗ?

— Сподіваюся, що дитина швидко вийде на САМОРОЗВИТОК і зможе реалізувати те, що йому було дано природою. Процес стандартного навчання віддаляє від дитини цю можливість. Наш підхід стане трампліном для стрибка в самопізнання. А це, до всього іншого, скорочує час освіти. До кінця школи людина у віці 16 років зазвичай сама не знає, чого хоче, до чого схильна: вона витрачає ще 5-6 років на самовизначення. Наші учні до цього віку зможуть свідомо обирати свою подальшу професійну орієнтацію. Причому, НЕЗАЛЕЖНО від ВНЗ! У такому віці вони будуть володіти всіма навичками пошуку, аналізу та пізнання інформації. Навіщо ж їм лекційний курс того чи іншого ВНЗ, нав’язаний силоміць?
Освіта — це не порожній трюк; вона повинна визначити схильність людини так, щоб її професія стала природним вибором!