«Твоя служба — вірний кінь та чисте поле… Людям служи!» — це прислів’я, що Миколайчук вигукує в фінали культової «Пропалої грамоти», чи не найкраще підходить до сьогоднішнього свята. Справжнього! Козацького! Українського! Такого ж справжнього, як і несамовита майстерність та шалена віртуозність наших ангстремерш — учениці 11А Богдани Сітнікової та її мами Каріни Дубатової.
«Моя мама працює в цирку з 2009 року, і я часто їздила з нею з міста у місто, а по завершенні канікул, поверталася у Київ до бабусі. А потім весь навчальний рік із нетерпінням чекала, коли знов зможу повернутися в цирк. Таким чином я об’їздила з мамою майже всю Украіну. Я досягла такої джигітовки за рік, але набагато більше часу пішло на фізичну підготовку. У нас троє коней: Тиша, Малиш і Баграм. З Тішею я росла з самого дитинства, тому він мій найулюбленіший кінь. Тіша дуже любить бавитися і робити вигляд, що всього боїться. Малиш не дурень поїсти: на прогулянці в лісі він завжди хватає якусь гілку, після чого вона, природно, як катапульта летить в обличчя вершника. Баграм зазвичай не в захваті, коли на ньому їздять верхи, але взагалі-то він добрий і ласкавий — „нєженка“… До Польщі, на жаль, ми поїхали без наших коней. Зорро і Зоя — коні господаря — виявилися набагато більше за розмірами ніж наші, так що доводилося звикати до нових габаритів. Працювали ми під Колобжегом в Зеленові у величезному парку у стилі „Дикий Захід“…»
Як колись козаки, так і цей сімейний ескадрон цього літа навів шороху на Речі Посполитій. Але, на відміну від вусатих розбишак, не вжахнув, а, навпаки, закохав у себе сотні й сотні польських глядачів. Тепер на черзі серця декількох тисяч ангстремерів та їіхніх родичів…
Ласкаво просимо в БортЖурнал Школи Ангстрем!
Про всяк випадок нагадуємо, якщо Ви не розгледіли в собі таланти і досягнення, звертайтесь до нас. Ми з ними розберемося належним чином.
