#СередовищеНавчання

Іноді комфортна, а здебільшого — агресивна. Це середовище формує те, що ми називаємо людством ось уже тисячі років. Яке вона було, яким має бути? Наскільки себе вичерпало традиційне середовище і наскільки вільно дихається в середовищі нових технологій навчання? «Школьные годы чудесные…», а також століття і цілі епохи шкільної освіти в цій рубриці.

Єдиний навчальний план, офіційно дозволені списки підручників і посібників, розклад уроків, академічна година в 45 хвилин, перерва, класна година, батьківські збори, міністерство освіти, загальнонаціональні стандарти тестування й атестації … Всі ці поняття змушують прискорено битися серце кожного добропорядного директора та будь-якого поважаючого себе завуча школи. Куди ж без усього цього? Здається, що так було завжди і так завжди буде. Але, як свідчить історія, стрункої картини світу щодо освіти ніколи не було. Уже в античному світі понад 2000 років на відстані якихось 200 кілометрів один від одного існували два абсолютно різних підходи до освіти. Обидва існують й донині: лише один з них вважається альтернативним (хоумскулінг, анскулінг, дистанційна освіта), а інший прижився в якості офіційної шкільної системи.

Жан-П’єр Сен-Урс. Відбір дітей в Спарті. 1785 р.

Школа без царя в голові

Центр позасистемної освіти античності знаходився у волелюбних і демократичних Афінах. Устрій та керівництво цієї процвітаючої держави можна порівняти з водінням автівки.
Будь-який розсудливий громадянин, що досягає визначеного віку, може отримати права на водіння автомобіля. Будь-хто може управляти тонною металу, яка мчить на великій швидкості, а в її баку плескаються три динамітні шашки.
Приблизно за таким принципом в Афінах розподілялися найвідповідальніші державні посади — шляхом жеребкування присвоювалися генеральські звання в армії, призначалися керуючі системою водопостачання та іншими життєво важливими галузями. Як би неймовірно це не звучало, там допускалося, що кожен громадянин компетентний. Ось таким було у греків розуміння універсального права на водіння.
Фахівці в Афінах були, але основних рішень вони не приймали. Це були тільки технічні фахівці, які ніколи не були у великій пошані, адже переважала думка, що вони поневолили власний розум. Гідним громадянином вважалася людина, здатна чітко мислити і готова брати на себе велику відповідальність.
На питання, яка система навчання лягла в основу цього блискучого суспільства, яким зачаровувалися протягом багатьох сотень років, можна чесно відповісти тільки одним словом: ЖОДНА! До такого висновку прийшов Кеннет Фріман в своєму унікальному дослідженні «Школи Еллади» (1907). На його думку «В Елладі не було шкіл». В юному віці хлопчики і дівчатка нікуди не ходили заради безперервного процесу навчання під наглядом сторонніх людей. Там дійсно ніхто не робив домашніх завдань в сучасному розумінні цього слова; здібності не оцінювалися за стандартизованими тестами. Саме слово sköle означає дозвілля, час відпочинку в класичному саду, відведеному для роздумів і обмірковування. Вперше про школу як про місце для наукових дискусій згадує Платон у своїх «Законах».
Найвідомішою афінської школою була Академія Платона, але в фізичному вимірі тут не було класів або дзвінків. Це було постійне місце зустрічей вихованих мислителів і шукачів, сприятливе для гарної бесіди і хорошою дружби — всього того, що, на думку Платона, лежало в основі освіти. Сьогодні таке явище можна охарактеризувати словом «салон». Ліцей Аристотеля був приблизно таким же закладом, хоча Аристотель і читав щодня дві лекції: важку для розуміння вранці — для глибоких мислителів і її приємну, легку версію в той же день після обіду — для більш простих умів. Відвідування було необов’язковим. А відома гімназія, насправді була тільки відкритим полігоном, на якому чоловіки в віці від шістнадцяти до п’ятдесяти років мали можливість проходити високоякісне, оплачене державою тренування в таких дисциплінах, як бокс, боротьба і метання списа.
Ідея обов’язкового навчання вільних людей в школі викликала б у жителів Афін тільки обурення и навіть опір. Підготовка була примусовою тільки для рабів. Серед вільних людей процес навчання скоріше полягав в самодисципліни.
Тільки задумайтеся: в Афінах навчальний процес не був організованим. Хоча в цьому місті-державі розцвіли пишним цвітом літературні, художні та законодавчі норми, які до сих пір залишаються еталоном людського генія.
За п’ятсот років свого існування, з часів Гомера до Аристотеля, афінська цивілізація була дивом в примітивному світі; вчителя в ній процвітали. Але жоден з них не був закріплений за будівлями затвердженої програми навчання і не перебував під каблуком бюрократичної системи заплутаною ієрархії.

В Елладі не було шкіл. Схоже, для греків нагородою був сам навчальний процес.

Як відомо (на превеликий жаль сучасних вчителів), слово «педагог» означає особливого раба, обов’язок якого — відводити учня до вчителя. Згодом його обов’язки зросли до інструктора, що займається муштрою та зубрінням. В античному світі вільний учитель ніколи не був педагогом.

Стій там — учись сюди

Спарта, сусідка Афін, — зовсім з іншої опери.
Як відомо, Спарта була державою войовничою і тому створила справжній конвеєр з виробництва дисциплінованих солдатів, які воювали до останнього за наказом воєначальника, а не залишали в паніці поле бою.
А в якості інструменту впливу на маси вирішили обрати школу. Для цього необхідно було загнати населення країни в спеціальні заклади, які вирощували б правильні цінності молодого покоління.
В основі спартанського суспільства лежав принцип формального навчання від колиски до смертного одра. Вся держава була як школа для всіх, офіційні інструкції для людей супроводжували кожен їх крок, а сім’я була поставлена на служіння державі.
На відміну від Афін, спартанська програма — агоге — була чітко вибудувана з семи років і до 18-ти. Дітей забирали у батьків і поміщали в казарму, де вони виховувалися в максимально жорстких умовах до 12 років. Їх погано годували й одягали, щоб вони вчилися виживати самостійно. Грамоту викладали в мінімальному обсязі, основний упор робився на фізичне виховання. У ролі вчителя завжди виступав досвідчений солдат.
«Молодшу» школу пережити могли далеко не всі. Ті, хто дожив до дванадцятиріччя, наступні шість років проводили в ще більш виснажливих тренуваннях: займалися спортом, билися між собою, марширували в фалангах і, як не дивно, вчилися танцювати: це допомагало рухатися в строю. Після ще двох років тренувань зі справжньою зброєю спартанці, нарешті, приймалися в армію.
Система агоге передбачала освіту і для дівчаток, правда і тут воно було орієнтоване на війну: фізичне виховання, боротьба, поводження з метальною зброєю і культурний мінімум, який можна було отримати від мандрівних музикантів або старших жінок. Спартанська жінка, в першу чергу, повинна була бути матір’ю в умовах війни.
Саме спартанська система освіти багато в чому визначила риси сучасної школи. Свого часу спартанський підхід перейняла Пруссія — найбільш войовнича держава 18 століття.
Через два тисячоліття після Спарти в Європі знову почала відроджуватися обов’язкова освіта під тотальним контролем держави.
Ось тоді-то і з’явилися класно-урочне навчання, стрункі ряди парт, випускні іспити, дзвінок, розклад і багато всього того, що визначає сучасну школу.
Але це вже інша зовсім інша історія.

Далі буде…