Максим Роменський Власник компанії, тренер в Max Training. Батько двох учениць «Ангстрем».

Мене все ще іноді запитують: а як же ваші діти, позбавлені очної освіти, соціалізуються? І я знов і знов відповідаю — по-різному! Санча спілкується з купою друзів і подружок, не вилазить з двору, ганяє у футбол з хлопчаками, і раз в тиждень тягає когось із подруг до себе на ночівлю (або у когось ночує). Оля спілкується з людьми з десятка країн в мережі, ганяє на скутері по місту і зрідка зустрічається з парою-трійкою знайомих. А ще вона пише різнопланові історії. Англійською. У тому числі і фанфіки за «Зоряними війнами». Іноді до неї на сторінку заходять сценаристи, дають поради. Є фанати, що чекають нові серії. Є мережева знайома зі Штатів, вони можуть годинами обговорювати якого-небудь Чубаку … Соціалізація — вона різна.

Читаю страшні прогнози, які вже переростають в вимоги «заборонити» і «не дозволити». Дистанційне навчання, як загроза всього сущого. Діти-зомбі. Захистимо і не допустимо. По дорозі ще приберемо ЗНО, але це дрібниці, давно дратують всі ці тести. От раніше, бувало, кабанчика заколов, до інституту підігнав — ось і все ЗНО. А нині і кабани пішли худі, і взагалі …
Аналізуючи долю моїх однокурсників (а закінчували ми біофак університету, який був в трійці кращих вишів Совєтського Союзу по даному напрямку), можна сказати одне: нам не згодилася інформація. Так, є кілька людей, що зв’язали своє життя з наукою, але і вони наново збирали знання, на основі реальності. Іншим так і не стала в нагоді фізколлоїдна хімія або систематика нижчих рослин. Що стало в нагоді, так це вміння вчитися і ставитися толерантно до змін. По-різному вчитися. Хтось сидів на лекціях і в бібліотеці і готувався сам. Хтось навчився готуватися за ніч по чужому конспектові (і напрацював навички цей конспект знайти і випросити). Я, і пара моїх друзів, навчилися знаходити гроші на відрядження, виживати в заповідниках на підніжному корму й самостійно придумувати і реалізовувати наукові теми. А потім домовлятися з тими викладачами, лекції яких ми пропустили.
І всім нам знадобилася навичка забути все, до чого ми готувалися, і змиритися з думкою, що тепер буде по-іншому. Когось цей факт зламав. Більшість вижила, бо була готова до постійних змін. Але весь цей процес підготовки не мав ані найменшого відношення до тієї інформації, яку нам згодовували в декілька років. Мали значення байки професорів, посиденьки до ранку, вміння ділитися ідеями, сперечатися, і миритися після цих суперечок.

Я вже багато писав про своє ставлення до вітчизняної школі, повторюючи термін Людмили Петрановської «дєтохраніліще». Зіткнення з реальністю, коли дітей раптом з цих сховищ повернули в сім’ї, для величезної кількості людей виявилося шоком. «Так вони ж … такі …». З’ясувалося, що з ними треба говорити … Про що ?! І непідготовлені педагоги, позбавлені й без того невисокого статусу, зрівнялися з учасниками конференції до квадратика на екрані (який так весело відключити / забанити). Якщо це вважати дистанційним навчанням, то так, все вірно, нічого корисного не вийде. Гірше, правда, теж не буде, за винятком того, що раніше він був «приписаний» до школи, а тепер ще про це голова болить. Але освіта — це не знання, які наштовхують у голову, як в діжку з капустою. «Який материк більше — Австралія чи Антарктида?» — питання в третьому класі. Правда, так треба питати, їм, правда, буде кортіти дізнатися щось про ці материки ?! Скласти програму з історії, географії, біології таким чином, щоб учень зненавидів їх назавжди. Це талант треба мати! І не важливо, чи буде це сказано по гальмуючому зуму, або наживо у бік волаючого класу. Різниці ніякої. І якщо ви думаєте, що у виш треба йти за інформацією — прибережіть свого кабанчика для власного столу.
Мої дочки, дві абсолютно різні за характером і світосприйняттям дівчинки, вже давно на дистанційному навчанні. У кожної були для цього свої причини. Але важливим залишається одне: всі ці зуми і домашні роботи — дуже маленький шматочок айсберга. Далеко не найважливіший. А ось готовність годинами говорити з дитиною, слухати його повноцінно, реально відклавши свої справи, розбирати його ідеї, не роблячи знижку на «та що він там розуміє …» — ось це освіта. Готовність виймати гроші і вкладати їх в те додаткове навчання, яке, можливо і не вистрілить. Приймати у себе їх подружок «на ночівлі» і терпіти, що вони пішли гуляти, але повертаються вже четвертий раз за двадцять хвилин за чимось. Гуляти з ними. Їсти їжу, що вони приготували. Бути готовим купувати книги в правильних перекладах, а не просто «тримай, за програмою положено»…

Освіта завжди, я переконаний в цьому, була й буде уособленням нерівності. Нерівності на рівні особистих талантів, і нерівності на рівні готовності вкладень. І мова не йде лише про гроші (хоча і вони вкрай важливі). Вкладення на рівні особистого часу й енергії, особистих емоцій, особистого смирення, нарешті! Ти або готовий змиритися з тим, що у тебе не буде нової машини, зате у дитини буде два місяці мовного табору в Німеччині, або не готовий. Або готовий витратити свій єдиний вільний вечір на розмову про нового хлопця дочки і перспективи їх відносин, або йдеш на улюблені танці, а дочка звикає вирішувати свої проблеми сама, виходячи з тих ресурсів, які зуміла напрацювати. Це не добре і не погано, це — підхід до освіти.

А те, що в результаті дистанційного навчання люди перетворяться на зомбі… Придивіться, а зараз вони… того…, нормальні?

Ласкаво просимо в БортЖурнал Школи Ангстрем!

Всі матеріали, посилання, питання і побажання надсилайте сюди: boardzhurnal@gmail.com
Якщо Ви хочете що-небудь обговорити, телефонуйте: +380 50 615 84 94