— Часто говорять, що історія — не наука. Що скажете на це?
— Це радянський спадок. Тоді гуманітарні науки використовувалися для обслуговування ідеології. Але справжня історія — це наука. З джерелами, дослідженнями, методикою. Так, у школі ми працюємо з готовим матеріалом. Але і в фізиці в школі ніхто не відкриває закони природи з нуля — учні теж отримують уже перевірені знання.

— Ви готуєте учнів до НМТ. Як це виглядає?
— Щотижня — два вебінари для 11 класу. Всі теми підпорядковані одній меті: підготувати дитину до реального іспиту. Це як у тій книзі Даг Лємова — все, що робиш, має вести до мети. А в нас вона очевидна: НМТ. Так, я можу говорити про Гітлера чи Наполеона, але якщо це не буде у програмі — на іспиті не спитають.

— Ви також викладали для молодих вчителів?
— Так, деякий час я працював із вчителями післядипломної освіти. І завжди говорив одне: не чекайте, що професія дасть усе одразу. Але вона точно дає шанс на розвиток. Якщо ви вчитеся, працюєте, ростете — ви будете потрібні. Це репутація. Вона працює. І бережіть себе. Бо вигорілий вчитель не навчить любові до знання.

—Ваші улюблені історики; книжки, що надихають?
— Тімоті Снайдер — його «Криваві землі» — це обов’язково для кожного українця. Тоні Джадт — глибина, європейський погляд.
З українських істориків — Ярослав Грицак, Наталія Яковенко, Владислав Гриневич та його «Неприборкане різноголосся». Ці автори дають не лише факти, а й думки, відчуття часу. А ще — Марк Солонін. Не з усім згоден, але його ясність мислення — це окрема сила.
Мені цікаві ті, хто мислить масштабно. Наприклад, Фернан Бродель. Це — історія в цивілізаційному масштабі.Так само, як і в Кундери, який, здається, теж вивчав історію, — його “Нестерпна легкість буття” про одне, а водночас — про все. Джордж Орвелл — це теж про масштаб, але вже через страх.
Але я не лише про книжки — для мене музика та кіно теж частина культури. Наприклад, фільм “Гаттака”.