Ще до випуску з «Ангстрема», він вже практично став викладачем університету… І не те щоб вундеркінд або круглий відмінник…

Деякі вчителі пригадують, що він прийшов в «Ангстрем» не дуже «соціальною» дитиною, та й рівень шкільних знань був далекий від ідеалу. Але він із вражаючою швидкістю і ретельністю освоював абсолютно нові для себе напрями… Створив програму з розпізнавання жестової мови глухонімих. Абсолютно несподівано для себе і вчителів занурився в біологію і проблему штучного інтелекту. Під крилом американської програми The Global STEM Education Center активно брав участь в проєкті Arteficial Intellegence (штучний інтелект), де йому дісталася далека від його улюбленого програмування тема Understanding The Human Brain and Its Learning Process (Розуміння людського мозку і процес його навчання).

Отже, такий собі ангстремер звичайно незвичайний. Власне, як і багато-багато інших наших учнів. Про те, як освоював середу навчання в «Ангстремі» і що з цього вийшло, ми з’ясовували у випускника 2020 року Олега Воробйова.

Шкільне життя до Ангстрема?

— Класу до сьомого нічого не віщувало … А потім моя «жива» школа якось швидко «скотилася». Не покидало відчуття, що відбувається щось не те. Чи то зі мною особисто, чи то з моїм класом, то чи з усією школою, а, може, і з усією системою. «Скотився» і я. Кепські оцінки. З математики і фізики вони не падали тільки завдяки тому, що я ходив в Малий Каразінський Університет. Викладання, якість пояснення матеріалу ставали все гірше, мутніше. Я перестав розуміти навіть ті предмети, які раніше любив.

Булінг … Хоч і не зі мною, але стабільно спостерігався. Пригадую, як після перелому руки на уроках фізкультури чомусь саме в цю руку цілилися однокласники. Може мені здавалося, а може… У більш-менш благополучній гімназії, за мірками Харкова, були і неблагополучні діти – кажуть, деякі з них стали наркоманами.

Наразі, в середині 8-го класу ми прийняли рішення перейти в дистанційну школу. По першому ж запиту в Гуглі вивалився «Ангстрем». Лінь – двигун прогресу, ми зупинили свій вибір на цій школі. Сюди ж перейшла і моя сестра.

Шкільне життя в «Ангстремі»?

— Дистанційний формат виявився найбільш природним для мене. Є програма, є дедлайн, і це моя особиста справа, що і коли я буду робити. Я вільно трансформував пропонований навчальний план на свій розсуд. Взагалі-то я по життю ще той роздовбай, але при цьому мені вдавалося вчасно концентруватися і без зайвих зусиль здавати все у потрібний термін.

Крім шкільної освіти, я став повноцінно займатися ще й самоосвітою. Вже до кінця 8-го класу почало оформлятися якесь бачення професійних інтересів, вже бачилося якесь професійне майбутнє — програмування! Тоді я почав з Python, зацікавився штучним інтелектом. Познайомився з одним із викладачів Малого Каразінського Університету. А з 11-го класу я став там викладати програмування. Так що, якщо ви не дуже шарите в програмуванні, але хотіли б, ласкаво просимо.

Багато хто вважає, що без постійного контролю з боку батьків дистанційка малоефективна. Наскільки завзято вони займалися твоїм навчанням?

— Ми з сестрою зазвичай викладаємо все на чистоту: що здано, що не складено. Скільки хвостів залишилося до кінця семестру. Але батьки здогадувалися, що наше роздовбайство не безкінечне і до потрібного терміну все буде зроблено. Тому контроль, і то більше для порядку, починався лише в кінці семестру.

Прийшовши в «Ангстрем» не дуже «соціальною» дитиною, ти випускався з вельми активною життєвою позицією. Але ж багато хто нарікає, що дистанційка не дуже-то сприяє нормальній соціалізації…

— Як не дивно, саме під час навчання в дистанційній школі я став «соціальнішим». У звичайній школі мені доводилося по 8 годин вимушено перебувати в колі чужих мені людей, які «дісталися» мені випадково, не з моєї волі. А от в «Ангстремі» з’явилося набагато більше часу на себе, на те, щоб спілкуватися з тими, хто мені цікавий. Завдяки тому, що мій особистий простір став набагато вільнішим, почало розширюватися не тільки коло знайомств, але й кругозір. З’явилася можливість глибше вивчати ті галузі знань, які були цікаві особисто мені.

Життя після шкільного життя… Що з минулого життя сталося в нагоді? Що виявилося нікчемним баластом?

— Зараз я закінчую перший курс мехмату Харківського Національного університету ім. Каразіна. Знання, отримані в «Ангстремі», дозволяють без особливих зусиль вчитися так, щоб отримувати стипендію, до того ж не найнижчу.

Головна корисна навичка, я б навіть сказав «інстинкт» — вміння працювати в дистанційному форматі. Світ в карантині — для багатьох онлайн форма стала напряжною, їм доводиться довго адаптуватися до неї. У мене ж є 3-річний досвід подібної взаємодії. Я відчуваю себе як риба у воді. Це моя рідна стихія. Система і графік навчання в «Ангстрем» багато в чому нагадують вишівські: самостійна робота, вміння планувати своє завантаження, самоорганізація, відповідальність, мотивація. Завдяки цим важливі і корисним дорослим скілам моє дистанційне шкільне життя логічно перетекло в університетське.

Ще один напрямок, який ми освоюємо на моїх курсах – створення ігор. До речі, дистанційка в цьому теж допомогла. З початком карантину я теж перевів свої курси в онлайн і зміг ефективніше демонструвати роботу ігрового движка зі свого більш потужного домашнього комп’ютера, ніж ті, що має навчальна база Каразіна.

Ти вже практично відбувся як спец в області IT-технологій, як оціниш систему Евклід, на базі якої відбувається навчання в Ангстрем?

— Новий інтерфейс платформи начебто трохи і на моїй совісті, тому що я брав участь в її тестуванні. До цього були якісь не зовсім очевидні для користувачів моменти. Але їх завжди можна було прояснити з адміністрацією. Тепер з удосконаленням чату прямий зв’язок учня з персоналом ліцею став ще зручніше. Я дуже активно користувався цією опцією. Навчальна платформа, її система комунікації, не створювала відчуття, що ти будеш кинутий напризволяще у відкритому космосі. Завжди є з ким вирішити проблеми і суто освітні, і людські.

Чого не вистачає, що можна було б удосконалити?

Може, це справа не найближчого майбутнього, це, скоріше, як мрія. Було б круто інкорпорувати в платформу «Ангстрема» VR-технології (віртуальної реальності). Створити віртуальні класи з учнями, вчителями. Це була б своєрідна гра з ефектом повної присутності і,  в той же час, дуже зручний інструмент для повноцінної комунікації.

Вчителям можна було б користуватися в онлайн-режимі такою собі віртуальною дошкою, це дозволило б пояснювати матеріал більш дохідливо і наочно.

Я сподіваюся, зовсім скоро ці технології будуть цілком доступні і за ціною, і за кількістю кваліфікованих розробників.

Маєш що побажати своїм побратимам по «Ангстрему»?

Вчіться шукати ! Як би це безглуздо не звучало — вміння і бажання шукати незамінне.

І нехай буде з Вами GOOGLE!!!