#СЕРЕДОВИЩЕ НАВЧАНННЯ

В душевному місті Мелітополі гарно визріває не тільки найкраща черешня, а ще й непересічна аналітика від свідомих та відповідальних батьків…

Через рік після першої публікації Павлина Туменко поділилася своїми новими польовими дослідженнями з дистанційної освіти.

 Павлина Туменко, мама анґстремера 8 класу, м. Мелітополь

За майже півтора року від початку… «пандемії», світ справді дуже змінився. Не в гірший і не в кращий бік. Ні. Світ став справжнішим, реалістичнішим. Маски долу. Оговтавшись після перших спостережень і висновків, я почала із вдячністю чистити свій простір. Звільняти його від людей, які у стані перманентного стресу забували про свої ролі і являли справжню сутність без фантиків і стразів. Ще донедавна усе таке важливе і статусне сьогодні сприймається як дріб’язкове, а таке тривіальне і звичне — як архі цінне і заповітне. По-іншому почали виблискувати припорошені своєю відносною доступністю категорії свободи вибору, приватного простору, інтелектуальної притомності і ресурсу здоров’я в цілому. «Достигаторство», топи, рейтинги, регалії, нагороди, плани на довгу перспективу стали дещо кумедними, втратили свою первинну ідею. Жодна нагорода більше не витримує конкуренції на одніх терезах із свободою пересування чи правом дихати вільно.
Особливо гостро відреагувала освіта. За майже два роки класно-урочна система отримала показовий фідбек. Він сумний. Однак мій допис не про сумне.
Вже три роки, як наш старший син навчається в Ліцеї Ангстрем. Це дистанційний формат навчання. Так вийшло, що завдяки певним сприятливим обставинам ми випадково трошки обігнали час і зазирнули у майбутнє. Однак три роки тому — це був крок у незвідане і зовсім не зрозуміле. Чи впорається він? Чи вистачить йому дорослості в 11 років, щоби самоорганізовуватись щодня, систематично і послідовно вивчати кожну тему кожного предмета, а ще щоб вистачало часу на гуртки, спорт, спілкування з однолітками.
Перші півроку я намагалась підказати, як ефективно розподілити свій час, організувати дозвілля, подбати заздалегідь про дедлайни. Було не просто. Несподіваним викликом стала інформатика. В новій школі був зовсім інший підхід до цієї дисципліни. Беззаперечна актуальність навиків та умінь у сфері програмування була визнана і шанована в Ангстремі від початку. Тому учнів мотивують осягати цей предмет не на рівні пограти в ігри, поклацати мишкою, а як невід’ємний софт скіл для майбутньої успішної самореалізації.
Мої материнські тривоги виявились безпідставними, коли син зрозумів, що час для навчання можна і треба оптимізувати, що робити усі вправи обов’язково лише тоді, коли необхідно краще зрозуміти новий матеріал, що вільного часу після навчання може лишатися вдосталь і для усіх його інтересів, і для спілкування з друзями, і для перших підзаробітків. Рік тому я вже майже не втручалась у його процес навчання, хіба що трошки за традицією переживала під час зимової і весняної сесій. У сьомому класі на третьому році співпраці з ліцеєм я взагалі уявлення не маю, як і коли він все встигав. Однак програмний мінімум він закрив на початку квітня. Екзамени здав достроково на відмінно. Ніколи оцінка не була у пріоритетах ані у сина, ані у наших батьківських очікуваннях стосовно його успішності. Саме тому приємним сюрпризом стала одна річна дев’ятка з ОМ. Вільного часу вистачило і для захоплень та гуртків сина (4 уроки на тиждень у музичній школі, двічі на тиждень кікбоксинг, три тренування з легкої атлетики, вокал та приватні уроки з гітари, воркаут), і для щоденного спілкування з друзями, і для купи прочитаних книг, освоєння шахів і т.д.

І так, я вдячна і освітньому закладу за професіоналізм і справжню турботу про своїх вихованців, і сину, який охоче взяв відповідальність за свою освіту на себе, і врешті собі, що колись не злякалась і рішуче подивилась правді у очі — освітній процес повинен надихати, заохочувати, підтримувати у дитині творче начало і прагнення відбутись, школа повинна цінувати особистість кожного учня, сприяти самопізнанню і креативному пошуку.

А соціалізація?)))… Моя улюблена тема))). Два роки пандемії успішно знищили соціалізацію у школах як таку, бо система була абсолютно не готова, у нашому випадку з дистанційною освітою у сина нічого не змінилось. Коло його спілкування разом з інтересами тільки розширилось. І головний бонус — класний керівник у ліцеї Ангстрем Ірина Сергіївна Щетинська, яка швидко знайшла ключик до душі сина і допомогла йому переконатись, що дорослі — це друзі і партнери, а не диктатори і судді.
Дякую керівництву Ангстрем за те, що радо реагуєте на всі побажання, що одразу намагаєтесь їх реалізувати і за те, що так потужно акцентуєте увагу на цінності кожної дитини і її унікальності безвідносно до оцінок і статусів.